Це третій матеріал про стилі ювелірних прикрас. Читайте у попередніх статтях про стилі:
У заключній частині ми розповімо про Едвардіанський стиль, Ар-нуво, Ар-деко
Період: кінець 18 - початок 19 століття
Характерні риси:
зображення типових революційних мотивів у вигляді гільйотин і портретів революційних героїв
повторення елементів архітектурного декору: колони, вази, урни, стрічкові банти
симетрія, овали, багатокутники у вигляді витягнутих 8-сторонніх картушів, щитів і ромбоїдів.
техніки: мозаїка, інкрустація з волосся, паперу, пап'є-маше, слонової кістки (з мініатюрними картинами), verre églomisé і синього скла.
камені: аквамарин, аметист, халцедон, бірюза, корал, бурштин, лазурит і гранати.
сплав 18-ти каратного золота заміщається сплавом у 14 і 8 каратів
Французька революція вплинула на суспільство та його настрій. Люди надихаються ідеями античності, і це відбивається на моді.
Багатошарове вбрання та напудрені перуки замінили легкий одяг. Жіночі сукні шили з тонких світлих тканин і нагадували давньогрецькі хітони. Волосся укладали на потилиці.
Що ж сталося з розкішними прикрасами Бароко і Рококо? Вони перероблювалися, перетоплювалися та продавалися. Це були складні часи політичних змін і революцій, що вимагають ресурсів. Надмірність засуджувалася.
Спочатку прикраси зводилися до мінімуму або не носилися зовсім. Нові продукти з'являються у гардеробі поступово. Ювеліри теж тяжіли до античного стилю, але у середині 18 століття ще погано розуміли, як його показати у прикрасах. Тому основні мотиви бралися з архітектури.
З початком правління Наполеона прикраси носять більше і частіше. І все ж «благородна простота» залишалася у моді.
Завоювання Італії у 1796 році та єгипетська кампанія принесли нові риси у мистецтво: техніку мікромозаїки, різьблення камей, пірамід, сфінксів, скарабеїв тощо. Відкриті вуха і лінія шиї вимагали довгих сережок, а декольте підходило для намист, одягнутих близько до шиї. Носили й довгі ланцюжки на плечах — як в епоху Відродження. Але на відміну від Відродження, мода неокласицизму призначена для всіх. Суворі правила, хто і що міг носити, зникають. Різниця між верствами у моді стирається. На загальний настрій впливало гасло "Свобода, рівність, братерство".
Попит на ювелірні вироби після 1800 року змінив спосіб ведення ювелірного бізнесу. Цьому сприяла і промислова революція. Замість того, щоб створювати речі у власних майстернях, їх замовляли у компаній-виробників. Наприклад, у місті Ханау у Німеччині. Ханау було «вільним містом», де не застосовувалися правила гільдій. Звідти ювелірні вироби експортували у декілька європейських країн, які не підкорялися правилам таврування — і навіть ставили штампи із псевдотаврами на предметах. Через це практично неможливо визначити походження цих ювелірних виробів.
Повернення до античних мотивів не припало до душі традиціоналістам. Вони і далі носили сукні початку 18 століття, а карикатуристи висміювали ці звички. Консерватизм випадав із моди. Дворянам змиритися з новою реальністю було важко — ці люди не ототожнювали себе з ідеєю рівності для всіх.
Характерні прикраси для класицизму:
За часів Наполеона популярність здобули камеї. В основному для них використовували агат, але на початку 19-го століття люди почали вирізати їх на мушлях — дешевих і легких у роботі. Камеї також робилися з інших матеріалів — скла, порцеляни й навіть гіпсу.
Короткі рукави сукні стали приводом носити нарукавники й браслети як амазонки. Це особливо видно після Директорії наприкінці 18 століття.
Поширюється жанр меморіальних і траурних прикрас: мініатюри з пап'є-маше, волосся, слонової кістки, егломізе, синього скла. Вони встановлювалися під скляним або кришталевим покриттям.
Для жалобних прикрас використовувалися тільки чорні матеріали. Особливе місце серед них належить чавуну (Берлінська сталь).
Період: 1714-1837 роки
Характерні риси:
камені: гранат, топаз, смарагд, рубін, бірюза, напівпрозорі агати, сердолік, корал, бурштин, слонова кістка, перли
біжутерія з пінчбеку і томпаку
техніки: емалювання, портретні мініатюри, штампування, канитель
для посилення блиску діамантів спинки прикрас робили закритими
стрази пасте, опалове скло, штучні перли, фарфор, бісер
золото 18 каратів
огранювання “груша”
Кручена спіральна нитка із золота або срібла. Використовується з початку 19 століття у ювелірних прикрасах, вишивці, декорі.
Георгіанський період починається разом з правлінням англійського короля Георга I у 1714 році та закінчується з приходом королеви Вікторії. І хоча історичні рамки чітко окреслені правлінням Георгів, сам георгіанський стиль межував зі стилем Людовика XV й ампіром. "Свобода, рівність, братерство" Французької республіки не відразу припали до душі англійцям. До середини 18 століття аристократія намагалася відвоювати класові кордони. У законах конкретно вказувалося, який одяг і прикраси дозволяється носити згідно з майновим станом.
Після скасування цих обмежень з'явився величезний попит на ювелірні вироби. Асортимент став ширше, щоб задовольнити потреби людей різного достатку. У цей час прикрас створювалося так багато, що вони залишаються доступними і досі.
Привід і період доби визначали характер прикрас. У денний час жінки носили намисто або ланцюжок з годинником, камею або мереживну шпильку, каблучки, парні браслети і сережки. Важливим елементом денних прикрас був шатлен.
Джентльмени не з'являлися у товаристві без вишуканих пряжок, ґудзиків, ланцюжків для годинника. Їх прикраси не поступалися жіночим і декорувалися дорогоцінними каменями, емаллю, стразами.
Характерні прикраси для георгіанському періоду:
Парюри — набори прикрас в одному стилі. Часто мали у собі до шістнадцяти предметів. Парюра з камінням, діамантами або перлами були обов'язковою частиною гардеробу заможної жінки.
Створюються брошки-трансформери з підвісками та петлями, які знімалися та перетворювали їх у кольє.
Розкішні зачіски підкреслювалися відповідними прикрасами: діадемами, егретками, вінками, шпильками, гребенями.
Популярні шийні прикраси: чокери, короткі кольє-рів'єри — кольє з однорідних або однакових каменів без довгих ланок для скріплення. Каміння закріплювалося по периметру рундиста, тому візуально виглядало легким та невагомим.
У моду входять шатлени — функціональні прикраси у вигляді ланцюжків з затискачами, шпильками або гачками. До них кріпляться необхідні підручні речі: годинник, предмети, які пишуть, ножиці, окуляри тощо. Сам аксесуар фіксувався на поясі. Такий аксесуар вважається попередником гаманців і кишень, а популярним був головним чином у жінок середнього класу.
Чоловіки також носили шатлени, але обмежувалися ключами та годинниками.
Варто зазначити, що шатлен — не винахід георгіанського періоду. Вони були відомі ще в епоху Середньовіччя і Бароко. Але поширення і функціональне використання здобули у 19 столітті. Про них ви можете прочитати в окремому матеріалі.
Прикраси не перетворилися з "георгіанських" у "вікторіанські" у результаті коронації нового монарха. Елементи та теми георгіанських прикрас і далі використовуються, а деякі розвиваються. Так сталося з меморіальними й жалобними прикрасами. Вони вважаються яскравою рисою вікторіанського періоду, хоча створювалися і носилися у 18 столітті.
Період: 1837-1901
Характерні риси:
символізм: руки, серця, хрести, вузли
птахи, квіти, дерева, комахи, змії; у прикрасах використовується мова квітів
шотландський стиль — прикраси з різноманітними натуральними каменями
камені: димчастий кварц, сердолік, яшма, моховий агат, бірюза
темні матеріали траурних прикрас: агат, онікс, чорне скло, темно-червоний гранат, чавун
жовте золото, золото зі сріблом
камені відповідні місяцям народження
У 19 столітті ювелірне виробництво розвивалося разом з іншими сферами завдяки технічному прогресу, розширенню торгівлі та зростанню середнього класу. Англія була центром промисловості, науки й культури. Країна задавала тон Європі, а моду на прикраси диктувала сама королева Вікторія.
Люди вперше настільки прагнули наслідувати монарху. Королівська родина втілювала ідеал любові, відповідальності і моралі. Вікторія і принц Альберт щиро кохали один одного, а для династичних шлюбів це рідкість.
У 1851 році Альберт став спонсором виставки промислових робіт всіх народів у Лондоні. Почалася епоха міжнародних виставок. Там обмінювалися досвідом, укладали угоди, налагоджували торговельні зв'язки. Це стимулювало розвиток і ювелірної промисловості. Що стосується моди, то Вікторія обожнювала ювелірні прикраси та охоче демонструвала свою колекцію. Зображення у газетах і журналах надихали ювелірів створювати подібні речі, а людей — купувати їх. Вивчення портретів того часу показує, що жінки з точністю копіюють прикраси й сукні Вікторії.
Завдяки такій виставці у 1886 році Європа познайомилася з компанією Tiffany та її розкішними діамантовими виробами.
Вікторіанський період відомий підвищеною увагою до теми смерті, вмирання і похоронної атрибутики. Культ смерті відбивався в усіх сферах життя і мав особливе втілення у прикрасах.
Його сплеск почався зі смерті матері королеви Марії Луїзи Вікторії у 1861 році. Через півроку помер і принц Альберт. Ці події стали причиною глибокої скорботи Вікторії та всієї країни.
Під час жалоби належить носити темний одяг і непомітні прикраси. Щоб підкреслити екзистенційні переживання у дизайні, ювеліри звертаються до Готики та Ренесансу. Тема жалобних прикрас розкрита в окремому матеріалі.
До кінця 19 століття ювелірні прикраси поступово повертаються до легкої романтичності. Завдяки захопленню подорожами в екзотичні країни на одязі з'являються різноманітні рептилії, звірі та комахи. Часом прикраси та аксесуари створюються з самих тварин.
Освоєння нових материків, земель, відкриття родовищ сапфірів, смарагдів, перидотів та шпинелі, які згодом теж почали набувати популярності.
Характерні прикраси:
Один з улюблених каменів королеви Вікторії — бірюза. Тому серед вікторіанських прикрас часто трапляються вироби, вкриті бірюзовими кабошонами. Зазвичай, це птахи, півмісяці, зірки.
Прикраси з волосся були і раніше. З них створювалися вставки для каблучок, брошок і медальйонів. Також плелися пояси, брошки, браслети, сережки. З культом смерті вироби з волосся стали частиною жалобної моди.
З любов'ю до символізму повернулися прикраси-акроніми. Медальйони з мініатюрними портретами також були втіленням сентиментальних настроїв.
У 1848 році Вікторія та Альберт придбали маєток Балморал у горах Шотландії. Королева зачарувалася стилем шотландських прикрас з натуральними мінералами. Незабаром брошки з мальовничими агатами та іншими каменями стали експортувати в Англію і материкову Європу.
