Словник: техніки та каміння

Ми відібрали ті техніки та камені, які найчастіше трапляються серед радянських виробів і коротко описали у чому їхня суть. Це важливо знати, щоб не плутати одне з іншим, розуміти цінність речі та її походження.

Техніки

Фініфть — різновид емалі, мініатюра, що використовує прийоми живопису. Техніка фініфті складається з безлічі ступенів: на мідній пластині (основі) з емалевим покриттям пишуть зображення, далі у муфельній печі обпалюють. Цю процедуру повторюють багаторазово для отримання деталізованого малюнку, зі світлотіньовими ефектами. Колір після випалу змінюється, тому художник має точно розуміти, що обробка у печі не зіпсує виріб. Фарби використовуються з пігментами з солі металів. Така складна процедура не дає блідніти і змінюватися кольорам з плином часу.

Кубачинське срібло — ця техніка отримала назву від поселення, в якому вона зародилася. Воно розташовується у горах Кавказу у Дагестані. Уже у 5-7 столітті населення поділялося на ливарників, ковалів, золотарів. Техніка кубачі полягає у тому, що на виріб наносять гравірування, чорнять її, після цього, вільне місце заповнюють новим малюнком, карбують і золотять, далі наносять третій шар гравірування. Склад чорніння досить нелегкий, після його нанесення виріб нагрівають. Чорніння розтікається і рівномірно заповнює порожнечі. Надлишки прибирають і отримують гладку чорну поверхню на сріблі, або золоті.

Північне чорніння (северная чернь)— назва особливої ​​техніки чорніння, що використовується у місті Великий Устюг (Росія) з 17 століття. Вона характеризується графічним малюнком й умовною світлотінню. Може бути на золотому фоні, або, у випадку з рослинними орнаментами — світлий силует на темному тлі чорніння. На виробі знімається глибокий шар срібла згідно з малюнком, залишаючи тонкі деталі, що будуть служити деталізації. Порожнечу заповнюють особливим складом чорніння. Після — розчищають і гравіруванням додають контур, золотять. Ця техніка створює чіткий, графічний малюнок з безліччю деталей.

Філігрань (скань) - ювелірна техніка, у разі якої з тонкого дроту створюється ажурний, або напаяний на металевий фон візерунок. Може бути доповнена зерню, камінням, емаллю, виступати самостійно у виробі, або як доповнення (наприклад, обрамлення). Дріт може бути гладким, або крученим. Елементи виробу з'єднують між собою за допомогою паяння. Повністю ручна робота.

Зернь — маленькі кульки з металу.

Перегородчаста емаль — вироби з кольоровими, або напівпрозорими кольоровими емалями. На виріб наносять перегородки, які створюють малюнок і відокремлюють один колір від іншого. Їх заповнюють кольоровою емаллю та обпалюють. Після випалу фарби закріплюються фактично назавжди. Перегородки можуть випинатися над малюнком, або бути з ним в один рівень (емаль клуазоне). Також, вважається, чим тонша перегородка — тим кращий майстер. Також, ознака хорошої емалі — відсутність включень, рівні перегородки, виразність кольорів і малюнку, гладкість емалі. Емаль може бути холодною, яка не вимагає подальшого обпалення. Холодна емаль простіша технологічно, візуально, а також не тривка. З часом її поверхня тріскається і може зовсім відшаруватись від основи.

Каміння

Фіаніт — здобув назву на честь Фізичного інституту Академії наук СРСР (ФІАН), де вперше був синтезований, але назва практично не використовується за межами колишнього СРСР і Східної Європи. Фіаніт є синтетичним матеріалом, який імітує алмаз. Має діамантовий блиск. Колір фіаніту дають різні добавки. Тому часто фіаніт імітує інші камені.

Бурштин — скам'яніла викопна смола найдавніших дерев. Добре полірується, електризується, загоряється від вогню сірника. Колір бурштину варіюється від кістяного до темно-бурого, чорного з безліччю медових, помаранчевих відтінків. У СРСР використовували прибалтійський бурштин (с. Янтарне, Калінінградської області), тому, в основному всі радянські прикраси з бурштином зроблені у Латвії, Естонії або у Калінінграді (РСФСР). Також, є пресований бурштин — шматочки бурштину з'єднують разом під тиском. Або, плавлений — переплавляють дрібні шматочки натурального бурштину в єдиний фрагмент.

Синтетичний корунд — повний аналог натурального корунду, вирощений у штучних умовах. До корундів відносять сапфіри всіх кольорів, рубіни. Звичайний природний корунд має сіруватий прозорий колір. Вперше корунд був отриманий у 1837 році Марком Гуденом, це були маленькі зразки в один карат. У 1892 році французькому вченому Огюсту Вернейлю вдалося створити повністю синтетичний камінь, 20 каратів якого можна було виростити за 2-3 години. Після цього стало зрозуміло, що можна синтезувати й інші натуральні камені. У СРСР синтетичні корунди виробляли на хімічному підприємстві у місті Дзержинськ (нова назва Торецьк) з 1936 року. У 1950-х роках синтезували штучні сапфіри, кварц, топази, шпінель, пізніше - смарагди. У разі опромінення насиченість кольору змінюється і камінь стає світлішим.

Нефрит — дуже в'язкий мінерал з високою щільністю, колір варіюється від білого до зеленого різної насиченості та відтінків, з жовтими та помаранчевими відтінками, а також до практично чорного кольору. Найбільш цінуються нефрити з чистим рівним кольором без смужок. Кожне родовище має свої особливості та включення.

Агат — різновид кварцу, агрегат халцедону (часто агатом називають різновиди халцедону, такі як: моховий, венозний агати тощо) Має жирний, або матовий блиск. Може бути плойчасто-смугастим — найбільш поширені чергування білого і сірого відтінку. Агат має неймовірно багату палітру кольорів: білий, червоний, помаранчевий, чорний, сірий, блакитний. Має безліч різновидів у залежності від включень: деревний, пейзажний, зірчастий тощо.

Група кварцу — у радянських прикрасах з цієї групи часто зустрічались: гірський кришталь, димчастий кварц, моріон, цитрин, рідше аметист.

Гірський кришталь — прозорий різновид кварцу. Його можна забарвити й опромінити в аметистовий, димчастий, або жовтий колір. Також, можна надати насиченості, але кожен мінерал має свою межу. У Радянському Союзі використовували як синтетичний гірський кришталь, димчастий кварц, цитрин, так і натуральний.