Територія розміром в половину Київської області між Польщею та Литвою - але відноситься до росії. Здається, це просто жарт чи вибрик історії.
Сучасний Калінінград до 1946 називався Кенігсбергом і був центром Північної Прусії (Німеччина). Там знаходяться найбільші у світі поклади бурштину.
Нам вони знайомі як радянські брошки-павучки, ягідки та намиста. А що було до цього?
Заснування
На межі 19 і 20 століть бурштин у Німеччині вважався застарілим матеріалом. Вважалось, що з нього можна робити або намисто, або культові предмети.
Німці вирішили змінити це упередження і заснували Національну бурштинову мануфактуру (SBM) у 1926 році. Центр її був у Кенігсберзі, видобували бурштин у селищі Пальмнікене.
Шлях успіху
Головним конкурентом бурштину були бакеліт та пресований бурштин. Тому потрібно було поєднати актуальні дизайни, якість та ціну.
Мануфактуру консультували скульптори Херманн Брахерт та Ян Хольшу. Фабрика випускала лаконічні сучасні предмети: годинники, скриньки, рамки, портсигари, прикраси.
Також вони відновили мистецтво бурштинової мозаїки і поєднували її з полірованим сріблом.
Німецьке золото
Нацистські газети у 1933 році оголосили бурштин німецьким каменем, або "німецьким золотом". Його порівнювали з пшеничними полями та кольором волосся білявок.
Бурштин рекламували актриси, співачки й інші публічні жінки. Його просували як справжню німецьку цінність.
Також держава робила замовлення на нагороди, відзнаки, пам'ятні плакетки і т.д. Бурштин став на службу пропаганді.
Доля міста
Під час Другої світової війни Кенігсберг бомбардувала авіація Великої Британії, а наприкінці його штурмувала Червона армія.
Після Потсдамської конференції Кенігсберг та частина провінції перейши до СРСР (чому так вийшло є багато версій, одна з них: причина в прусському мілітаризмі, а також бажання Сталіна мати незамерзаючий порт у вигідному місці).
На той момент у місті мешкало 20 000 жителів з 300 000. Їх депортували до Німеччини, а територію заселили радянськими громадянами.
.jpg)
"Народ-переможець"
Залишались жити на новій землі в першу чергу учасники бойових дій. Згодом приїхали завербовані селяни з центральних районів росії (більше 80% всіх новоприбулих мешканців). Люди їхали на обіцяний пайок третьої категорії та "підйомні" виплати.
Майбутніх переселенців перевіряли спецслужби, щоб вони не перебували раніше в окупації чи не мали бунтарського минулого.
Нових мешканців дуже вражав високий рівень життя німців: від червоної черепиці на дахах до акуратних палісадників та ідеально чистих тротуарів попри страшні бомбардування та руїни.
Також вони не знали, що таке бурштин. Тож знаходячи великі шматки бурштину топили ними печі, бо він давав багато жару.
Депортація
Автохтонне населення швидко виселяли і до 1948 року німців там майже не залишилось. Депортація була примусовою і жорстокою: дозволялось взяти з собою лише клунок чи валізу.
Деякі німці не бажали залишати новоприбулим все своє майно: розбивали весь посуд, різали подушки та перини. Хтось навіть заміновував будинки. Також були самогубства, бо люди не бажали покидати землю предків.
Хто працюватиме?
Без німецьких спеціалістів бурштинова мануфактура не могла працювати на тому ж рівні.
Новий директор Кирим Ризаєв почав з простих сувенірів для військових. Спочатку Використовували бурштин добутий німцями, а коли він закінчився працювати на кар'єрах не було кому.
Ув'язнені!
Бурштиновий комбінат передали до Міністерства внутрішніх справ. Туди відносилось також Головне управління таборів гірничорудної промисловості.
Нестачу працівників на кар'єрі вирішили просто - створили два табори на 6000 в'язнів і вони там працювали. Це були засуджені з невеликими строками, тому табори називали "піонертаборами". Лише після 1953 року виробництво стало цивільним.
Чи є різниця?
Бурштинові радянські прикраси 1950х років дуже нагадують вироби мануфактури. Але гіршої якості, та простіші за дизайном.
Досить довго вони наслідували класичні форми, Використовували плавлений бурштин (він простіший в роботі), а не природний. Близько 15 років пішло на те щоб відновити повноцінний видобуток та роботу комбінату.
1. Німецький каталог
2. Радянський каталог
