На розі вулиць Пікк і Хобусепеа у місті Таллінн перебувала ювелірна майстерня Йозефа Копфа. Вона займалася виробництвом посуду та відзнак. Мала хороше обладнання і, відповідно, кваліфікованих майстрів. Після окупації Радянським Союзом Естонії у 1940 році майстерня була націоналізована. На її базі була створена майстерня з художньої обробки металів при Талліннському комбінаті, з 1989 вона називалася «ARS Juveel» (далі - Арс). Майстерня мала дуже широкий спектр можливостей, вони робили медалі, плакетки, посуд, прикраси, орудували безліччю технік.
Після війни металу катастрофічно не вистачало, тому на переплавку йшло все можливе, на жаль, герби періоду Естонської республіки. Також, це зумовило суворий контроль за дорогоцінними металами, камінням, з якими працювали у майстерні. Чим далі, тим більш суворим був нагляд, щоб уникнути махінацій із дорогоцінними металами. Після закінчення робочого дня вагу металу звіряли, кожна срібна стружка, шматочок, фрагмент були під суворим обліком.
Робота майстрів зосереджувалася на двох напрямках: створення одиничних прикрас і створення тиражованих предметів. Розмір накладу становив від 50 до 500 предметів. Простіші і невеликого розміру предмети: шпильки, гудзики, запонки могли досягати накладу у 3000 штук. Також вони створювали медалі для змагань, кубки.
Потрапити у майстерню Арс було складно: хіба що через знайомства і тільки якщо є вільне місце. Крім гідної оплати праці вони надавали працівниками екскурсії в інші міста, путівки в санаторії, можливості додаткового навчання тощо.
Якість роботи майстрів була дуже високою, але часто прикраси не могли піти у масове виробництво через високу собівартість. Там працювали майстри, які ще за Естонської Республіки мали місця у приватних підприємствах, наприклад — Еде Куррель. Також, була і «нова кров»: студенти Державного Художнього інституту на останніх курсах навчання створювали свої зразки, за які їм навіть платили. Найчастіше, випускники орудували багатьма навичками та могли створити прикраси, медалі, значки, плакетки тощо. На відміну від майстерні, де кожен фахівець також умів багато, але займався більш конкретною і вузькою справою: емаллю, гравіруванням, філігранню тощо. З молодих майстрів 1950-х років можна назвати Ліда Палу, Емільда Трепп, Хельге Піхельга.
Пануючий в СССР стиль "сталінський ампір" та ідеологія "щасливих союзних республік" вимагали певного національного самовираження. Тому робили прикраси із етнічними мотивами. Традиційні естонські брошки «solg»: або плоскі, або опуклі фібули. Їх виконували або в техніці філіграні, або штампували. Що набагато простіше і дешевше. Довгий час головною технікою була саме філігрань із подальшим оксидуванням. Повернення до фольклорних сюжетів, квіткових орнаментів робили ці прикраси дуже схожими. Крім прикрас майстерня у цей період виробляла портсигари, шпильки, запонки. У другій половині 50-х років з'явилась економічна можливість використовувати колір. Із цією метою в ювелірних виробах використовували дорогоцінні й напівкоштовні камені, емаль і чорніння. Наприкінці 50-х стало ясно, що необхідно стежити за зміною моди, щоб вироби швидше продавалися.
Після смерті І. Сталіна у 1953 році репресивний апарат та ідеологічна цензура трохи послабились. Настала відлига. Що також позначилось на декоративно-ужитковому мистецтві. На зміну традиційним романтичним мотивам прийшли геометричні форми та стилізація. Емаль та дизайн допомагали створювати красиві, яскраві речі без великих коштів. У тому числі, у моді були великі, асиметричні прикраси з великим декором із каменів, емалі та штампування. Наприклад — довгі великі кольє. Особистість автора грала дуже важливу роль, адже від його смаку залежало те, як будуть продаватися вироби. Ситуація була така, що над колективом авторів був художній директор, який мав визначати напрямки діяльності. Також, на загальних зборах виносився вердикт виробу — пустять його у тираж, чи ні. Але водночас, автори створювали поодинокі прикраси для виставок. У деяких випадках було так, що для виставки створювався браслет, або кольє в єдиному варіанті, а сережки та каблучки до нього були в масовому виробництві. Усі майстри-дизайнери займалися і масовими предметами, і виставковими.
У 60-х зник диктат класики, за яким мав бути композиційний центр — камінь, а навколо нього другорядне обрамлення. Навпаки, у моду входять прикраси без каменів, наприклад, сережки-кулі з гранулами, або кольє з незвичайними ланками. Це дає автору набагато більший простір і можливості розробляти нові шляхи розвитку ювелірного дизайну. Саме вони задали тон на наступні десятиліття.
Прикраси продавалися з-під прилавка, по знайомству. Для того, щоб хоч якось уникнути дефіциту, конструкцію прикраси намагалися всіма способами спростити, або в старих моделях змінити дрібниці, щоб не витрачати кошти на відпрацювання нових моделей. Могли додати оксидування, замінити камінь, колір емалі. Такі варіації здешевлювали виробництво. Так-як у 60-х добробут громадян покращився, люди мали змогу купувати собі золоті прикраси. Камені використовували більш різноманітні, ніж у випадку зі сріблом. У цей період можна виділити таких ювелірів-модельєрів, як Веллерінд Теа Едуардівна, Вахтрамяе Юта Яанівна тощо.
Відмінна риса цього періоду —
великі каблучки з нетиповою формою,
що стали популярними.
До цього каблучка мала просту конструкцію: камінь та обрамлення. Тепер вони були більші, мали камінь, чи ні (він вже не був абсолютним центром), але водночас каблучку можна було носити кожен день.
Естонські майстри завжди надихалися природою, це відбивалося і у формі, і у декорі. У 1980-ті роки у моду знову повернулась філігрань, але без нагромадження деталей, а як тривимірна композиція з вільною стилізацією природи. Також, треба зазначити, що завжди залишалася популярною етнічна тематика, але в нових інтерпретаціях (наприклад, у Тіію Ару).
До 1990-х років багато майстрів уже мали особистих замовників. А сам комбінат розпався на два підприємства, які продовжують традиції Арс: Vasetööd OÜ і Kuldgraal OÜ. Багато майстрів працюють і нині, їх роботи можна побачити на тому ж місці, де раніше розташовувалася майстерня Йозефа Копфа, у магазині A-Gellery на розі вулиць Пікк і Хобусепеа. З якої ми й почали свою подорож.
Переклад статті з англійської та ілюстрації з книги:
BETWEEN ART AND INDUSTRY. THE ART PRODUCTS FACTORY Tallinn 2014
