Початок життя
Єлизавета Милорадович народилась 12 січня 1832 року, походила зі старовинних родів Скоропадсьих та Тарновських. Її предки вже кілька століть значно впливали на українське політичне та культурне життя.
Народилась у родовому палаці Качанівка (Чернігівська область). Сьогодні це історико-культурний заповідник з чудовим палацом та парком.
У 17 років була видана заміж за Лева Милорадовича. Мешканець Полтави, старший за неї на 25 років, був освіченим та багатим. Сім'я мала кілька маєтків з дендрарієм та ботанічним садом.
Салон Єлизавети
Єлизавета була прогресивною та освіченою жінкою. Полтавський маєток Милорадовичів приймав співаків, художників, музикантів, корифеїв українського театру, політичних діячів. Там зароджувались громадські організації.
Згодом вони разом з пані створювали коштом Єлизавети недільні школи, жіночу гімназію, читальню для міщан, видавали буквар та газету "Нива".
Вона підтримувала звільнення селян у 1861 році і дарувала кожному своєму селянину додаткових 10 десятин землі. Такі погляди підсилювало читання забороненої в імперії літератури.
“Гетьманша"
Її так вразила боротьба угорців та італійців (особливо постать Гарібальді) за власну незалежність, що вона бажала тієї ж долі для українців.
Єлизавета говорила французькою та німецькою. Вивчала англійську для перекладу "Історії русів", щоб іноземці зрозуміли особливості українців.
Була звинувачена слідчою комісією у бажанні реставрувати гетьманщину. Про цей випадок навіть написали у французькій газеті Independent Belde у 1862 році. Тому її називали в околицях "гетьманша".
Інша діяльність
Найбільш відомі та важливі українські організації також без неї не обійшлись. Вона пожертвувала значні кошти на товариство "Просвіта" на Галичині. Бо в Російській імперії заборонили видання українською мовою у 1863 році (Валуєвський циркуляр).
Також вона внесла велику суму на заснування "Літературно-наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка". Яке виконувало функції Академії наук України.
Листи Єлизавети
Збереглись листи Єлизавети, де видно її ставлення до України, історії та майбутнього. Здебільшого написані вони російською, але нехай вас це не обманює.
Свого племінника та прихильника Григорія Милорадовича в листах вона закликає згадати про козацьку кров та українське коріння. Вона висміює прислужування перед царем, імперією.
Про сина вона писала так: "он не будет торчать в передних царских, не будет ренегатом, а скорее кончит как Полуботко; иначе он не мой сын и я не его мать. Мой Грицько будет казак, а не пан; и дружно будет жить в своих Санжарах со своими бывшими крестьянами, которым я подарила и землю, и усадьбы».
